Любі друзі! На ваші щирі прохання розказати більше про те, як здійснюється відбір творів, а найголовніше — «чому не ви / ваш друг / родич / сусід / інший геній», ми подумали і вирішили розказати у формі, яку теоретично можна було б подати до Альманаху (якби занадто креативний копірайтер не був би надто скромним, саме так). Тож сідайте зручніше і слухайте:
Який то був день тижня — ніхто й не в курсі, бо команда Альманаху вже давно втратила часово-просторові орієнтири і віру в логісність цивілізаційного устрою. Нехай буде умовний понеділок, аби масштаби крінжі здавалися знайомими для пересічного читача цієї драматичної історії.Отже, опісля гарно проведених вихідних до редакції телепортувалася бета-читач, все ще сонно кліпаючи повіками. Струснула зоряний пил з лускохутра, клацнула кнопкою чайника і побачила за вікном видовище, наймиліше її серцю — вервечку туркочучих вірт-поштарів, що принесли за ніч нові твори.
— Свіже м’ясо! — зраділа бета-читач, хижо підбираючись до першого інтернет-голуба, однак за крок до стрибку зупинилася, прискіпливо оцінюючи потенційну здобич.
Голуб відчайдушно вип’ятив воло, на якому виднілися яскраві наліпки «заслужений лауреат» та «гран-прі конкурсу», але увагу хижої бети привернуло геть не воно. А от роздутий — аж тріскається! — тубус з упакованим твором викликав скептичний зирк звужених зіниць. Різкий рух — і птах безжально вкинутий у глибоку синю миску, яка стояла на напольних вагах.Напівстерта наліпка промовисто застерігала: «Не більше 60К», але стрілка на екрані пішла у червону зону, як золота монета у колодязь бажань.
— Знову ніхто не читає правил, — зітхнула бета і очі голуба округлилися, побачивши гостре біле ікло. — Гаразд, для формальності, що там у тебе, ану показуй перші сторінки.
Бідолашний поштар не насмілився заперечити і обережно вклав цінний вантаж до кігтистої лапи.
— Так, ага, фентезі. Складне минуле, обраність, порятунок світу… Що??? «Ти мені теж не подобаєшся»? Ой, все! — бета-читач зморщила ніс і її вуса зневажливо настовбурчилися.
Рожевий пилок романтики зрадливо просочився крізь останні сторінки, змусивши голосно чхнути. І отак чхаючи і відчайдушно намагаючись не розтрусити сльозогінний алерген по всім кутках, бета обережно донесла твір до контейнера, на якому попереджувальних наліпок була не одна й не дві, та вкинувши всередину, видихнула з полегшенням.
Контейнер був червоний — не теплий колір калинових кетягів, а цинічно-холодний, схожий на колір фарби пожежного стенду. Ближче до кольору венозної крові, якщо використовувати банальні штампи. Голуб, який обережно висунув голову з миски, закляк від жаху. Він вже все зрозумів, однак…
— Вибач, друже, нічого особистого, але політика редакції… Що сталося у Вегасі, залишається у Вегасі і все таке. Ніякого фідбеку!
Своїх колег рання пташина редакції зустрічала вельми привітно, та досвідчених бет ця привітність анітрохи не збила з пантелику:
— Могла б і нам трохи залишити! Якраз під каву! На докори та лиш широким жестом вказала на підвіконня:
— Там ще повно. Добре, як одного-двох доведеться залишити для редакторів, а всі інші явно наші, тож пригощайтеся!
По обіді всі бети в редакції вже дивилися на вірт-поштарів все більш хижо: що поробиш, червона категорія як фастфуд з Маку, не насичує надовго. У спеціальній клітці віддихувалися декілька пернатих щасливчиків, на кожному з яких висів нашийник з декількома жовтими тегами: «стилістика», «скоротити», «фінал відстій», «мало динаміки» та й просто «ну таке».
Голуби, які мали серед тегів бодай один зелений, зневажливо косилися на товаришів з одним червоним тегом, що купчилися в куточку клітки і нервово позирали на декілька червоних контейнерів коло стіни. Одна з бет якраз запустила у один з них паперовий літачок і ніжно погладила наляканого поштаря:
— Ну друже, ну нащо ж ти летів, де ж тут темне фентезі? Хоч би щось, хоч би трошки лору, а так…
— Іноді трошки лору краще, ніж Британська Енциклопедія у трьох томах, без жодної сюжетної динаміки, — зазначила інша бета, завзято вгризаючись у крильце.
— Чи квантова фізика заради фізики, — підтримала її колега, запиваючи знеболювальне сльозами ображених авторів.
— Та хоч би фізика! Фентезі! Аби щось, крім заїжджених штампів! Тут же цитувати, звідки сперли, можна геть не в кожному рядку!
Гомін бет дзижчав у офісі редакції, поступово наростаючи, аж тут автоматичні двері злякано розчахнулися. З темряви на світло виступив масивний силует Ідеолога проєкту. Його обличчя повністю ховалося в густій тіні крислатого капелюха в стилі Аль Капоне.
— Як сьогодні? Є щось цікаве? Мені черговий блог з блискучими досягненнями потрібно писати, — пробасив він.
Всі бети синхронно зітхнули і одна з них ввіпхнула до рук похмурої фігури кухоль з націдженою кров’ю:
— Трохи пристойних жовтих, шефе. Оцініть букет свіжими рецепторами, бо ми тут вже забембалися.
Ідеолог сьорбнув запропоноване і скривився:
— Не шедевр.
— Ну от і ми так подумали. А це ще ви, а уявіть, що сказали б редактори! Ми ж теж жити хочемо, а не як ті голуби…
Ідеолог кинув оком на клітку з відібраними жовтими голубами — ті сахнулися від погляду, який, здавалося, міг стерти на порох навіть найвпевненішого з них. Потицяв довгим кігтем у тільце деяких щасливчиків із зеленою міткою на нашийнику, і нарешті вимовив:
— Цього і оцих — в червоне. Навіть не хочу братись, мене головред самого з’їсть за такий підгін. Оці…ага, бачу, хороші технічно, але жанр не відповідає. Цей…ні, теж в червоне, кількість помилок захмарна …
В цей час на підвіконня приземлився ще один голуб — з виду схожий на попередників, як дві краплі води. Ніяких «заслужених», ніякого суперяскравого пафосного пір’я-анотації. Та ніздрі однієї з бет сіпнулися і роздулися, вбираючи найменші флюїди ефемерного запаху.Усі присутні завмерли.
— Ходи-но сюди, пташко, показуй.
Птах недовірливо схилив голову, та все ж дозволив одній з бет взяти до рук і розпакувати посилку. Напружено вдивляючись у ієрогліфи на листку, хиже створіння навіть не кліпало, лише зіниці то стискалися у вузьку щілину, то розширювалися, заповнюючи райдужки. Інші бети завершували зі своїми творами, терпляче очікуючи своєї черги.
Нарешті читання було завершене. Поштар спокійно сидів у мисці, чистячи пір’я, анітрохи не переймаючись за власну долю. Здавалося, йому було все одно, чи його зараз з’їдять: місія виконана, твір надіслано — так, голуби-фаталісти теж існують! Може, він був хворий і помирав від пташиної чумки. Може, він вже написав заповіт і заключив ризиковий договір зі страховою компанією, забезпечивши нащадків на сто років вперед. Може, він вже бачив у видіннях кінець Всесвіту і власна загибель його не хвилювала. Чи зрештою, він був просто збоченцем і мріяв колись померти саме в редакції Альманаху…
— Цього однозначно беремо! Зелений!
Після цього твір пішов по руках інших бет, які перекидали його одна одній, наче розпечену жарину, та врешті-решт дійшов до Ідеолога. Той оглянув одним оком, другим. Насупив брови під кашкетом.
Голуб кліпнув.
— Чудово. Забираю до редакторів.
Бети зі сльозами на очах проводжали Ідеолога, який ніс голуба — а як же вони, як же обід? — але, втішені обіцянкою «зараз ще пост розміщу, будуть вам нові твори», зрештою повернулися до роботи.
Несучи зеленого птаха-щасливчика і клітку з жовтими голубами, які так і не могли повірити власному везінню, Ідеолог бурмотів собі під ніс:
— Нічого…як не узгодимо правки з автором, то будуть і мені нагетси.
Справжня химерна магія починається з тексту. Ми чекаємо на ваші рукописи, але пам’ятайте — вони мають бути дійсно «смачними»! Читайте правила відбору та надсилайте своїх найсміливіших голубів.
Автор посту – Коториба