Привіт усім, хто ризикує писати. Щоразу, коли «Путівник» вчергове оголошує про набір творів, наша електронна таблиця починає тріщати по швах. Звідти лізуть слизькі щупальця, випадають іржаві кібер-імпланти, тхне сирою цвіллю підвалів, та дешевим перегаром місцевих чортів. Ми ніби відкриваємо хитку браму кудись на тонку межу між геніальністю та клінічним божевіллям (Що й так, майже одне й те саме).
Правда життя виявляється трохи інакшою. Більшість тутешніх потвор — абсолютно беззубі кукли з порожніми очима. Відкриваючи новий вордівський файл, рідери швидко втрачають початковий ентузіазм і беруть до рук віртуальні скальпелі. Різати доводиться дуже часто та безжально. Сьогодні я розкажу, як працює наш сортувальний цех. І заразом поясню причину, чому опуси від фанатів нейромереж змушують редакцію ковтати заспокійливе жменями.
Щоб остаточно не поїхати дахом від потоку свідомості, двадцять наших бет та редакторів використовують кольорову систему. Усе максимально просто та прагматично. Бірюзова папка — омріяний Грааль. Ти читаєш одним ковтком. Кава в чашці давно охолола, кіт поруч надривається голодним нявом, а ти ковтаєш сторінку за сторінкою. У фіналі просто ледь чутно видихаєш матюк від щирого захоплення. Сюжет тримає за горло до останнього слова, стиль бездоганний. Подібні єдинороги йдуть у верстку практично сирими, без втручань.
Далі йде зелена категорія. Ми називаємо її «Зелень». Історія має круту атмосферу, дихає, проте місцями кульгає на обидві ноги. Десь провисла динаміка, а десь персонаж раптом заговорив як робот. Може фінал відверто змазався. Тут автору доведеться довго терпіти нашого редакційного душнилу і правити кожну репліку до сьомого поту.
Жовта зона — суцільне чистилище. Регулярний головний біль. Задум ніби інтригує, але виконання ж змушує плакати. Діалоги дерев’яні, логічні провалля проковтнули б середніх розмірів астероїд, кругом розкидані найдешевші штампи (знаєте скільки разів я вже прочитав «піт заливає очі»? На озеро поту вже б вистачило). Доля сумнівних файлів вирішується у робочому чаті через різки суперечки та, інколи, перехід на особистості (тому що ми боремося за КОЖНИЙ твір!).
Ну і червоний експрес. Прямий рейс до пекла. Документ летить у кошик без жодних вагань. А це десь 70-80% від всіх текстів.
Що змушує нас перетягнути рукопис до зеленої чи бірюзової папки? Ми шукаємо світи, в які можна провалитися з головою. Нам потрібна фактура! Читач мусить чути огидний скрегіт іржавих петель на дверях бункера, або бачити засохлу кров на кісточках пальців. Відчувати крижаний протяг з розбитого вікна. Персонажі зобов’язані жити, воювати, робити дурниц і завжди діяти згідно з логікою свого всесвіту. Картонні манекени, створені виключно для проговорювання експозиції, миттєво відправляються геть. Оригінальність грає величезну роль. Розгадали головну інтригу на першій сторінці завдяки затертим книжним/голлівудським лекалам? До побачення. Мертва мова дерев’яних бовванчиків убиває все живе. Штучні, нагромаджені одна на одну метафори душать розповідь! Тексту завжди потрібне повітря!
А тепер перейдемо до наболілого. Окрема доземна подяка тим неймовірно плідним письменникам, які бомбардують нас десятками оповідань щотижня (іноді й щодня). Ми знаємо вашу таємницю. Її звати ChatGPT.
Коли редактор бачить ідеально вилизаний й абсолютно стерильний шматок тексту, око починає нервово сіпатися (Пані Коториба не дасть збрехати). Ми щиро ненавидимо мертві конструкції, де кожен протагоніст неодмінно «відчуває холодний піт на спині», або «очі ширшають від первісного жаху». Або герой дивиться у зоряну безодню, раптом усвідомлюючи глибоку істину про власну темну сутність. Звучить як дешева пластикова фігня.
Шановні любителі промптів. Машини чудово складають фінансові звіти, вони можуть написати непоганий шматок коду, або згенерувати рецепт салату з ананасами (фу). Проте кремній не вміє боятися смерті, алгоритм не тямить, як ниють збиті об асфальт коліна та як пече відчай або трусяться руки від несподіваної радості. Для витонченої (або просто класної) прози машинна логіка гірша за чуму.
Ми бачимо згенеровану писанину з першого ж абзацу! Вона отримує криваво-червону мітку без шансу на апеляцію! Тому маю єдине прохання — економте свій і наш час. Пишіть самостійно! Хай там будуть одруківки, трапляються сюжетні провалля. Головне — за рядками стоятиме жива людина. Кострубатий, проте щирий текст ми обов’язково дотягнемо до ідеалу, але ж шматок пластику так і залишиться пластиком.
Чекаємо на ваші вистраждані історії. Йдіть вже писати.